Нарешті українські туристи дочекалися зими. Пора в дорогу. Валізи спакували, гарну погоду наворожили, BlaBlaCar забронювали. Їдемо пізнавати північну Україну.
Через пандемію, на жаль, немає змоги часто подорожувати, тому, дякуючи Богу, нарешті ми залишили домашню ізоляцію і прямуємо в неймовірно затишне і спокійне місто – Чернігів.
Дорога ямками та горбочкам, тобто українським автобаном, на щастя долається швидко. Півтори години минуло і вже видніються мальовничі краєвиди чернігівської землі. Виблискуючи від зимового сонця нас зустрічають куполи Катерининського собору. Дивовижна краса!
Авто зупиняється, і перше перед очима поста красива будівля, що нагадує Одеський «тортик» – у голові майнула думка, що це точно опера. І справді! В яблучко!
Виявилося, що нас зустрів Чернігівський обласний академічний музично-драматичний театр імені Тараса Шевченка. У 2021 році йому виповнюється 95 років. Це шлях творчого становлення, час створення самобутнього мистецького обличчя.
Театр носить ім’я Кобзаря від заснування – адже його було відкрито в 1926 р. у м. Зінов’євськ (колишній Єлисаветград, згодом Кіровоград, нині Кропивницький) як пересувний Робсільтеатр імені Т.Г. Шевченка. У 1933 р. Наркомосвіти УРСР відрядив шевченківців у повному складі для обслуговування населення новоутвореної Чернігівської області. На початку 1934 р. трупа отримала статус Чернігівського обласного державного українського музично-драматичного театру імені Т.Г.Шевченка.
У червні 1941 р., з початком війни, творчий колектив театру, що перебував на гастролях у м. Орел, розділився на три концертні бригади, які виступали у військових частинах. Частина акторів, повернувшись до Чернігова, увійшли до складу партизанського з’єднання, що діяло на окупованій Чернігівщині, де створили «Театр Лісограду» і влаштовували вистави і концерти для партизанів. У вересні 1943 р. театральна трупа, зібравшись у визволеному Чернігові, відновила роботу театру в приміщенні вцілілого Єлецького монастиря, обладнали сцену та організували глядацьку залу на 300 місць.
У листопаді 1959 р. відкриття нового театрального сезону відбулось у новозбудованому приміщенні, яке надавало всі можливості для здійснення масштабних сценічних постановок. У 2001 році за високі творчі досягнення та у зв’язку із 75-річчям Чернігівському обласному українському музично-драматичному театру імені Т.Г. Шевченка було надано статус академічного.
Ну що ж, прямуємо далі. На головній площі розташована вражаюча ялинка, ну як тут не зупинитися і не підійти ближче, щоб розглянути шедевральне убрання новорічної красуні? Місто мерехтить вогнями, таке зимове, чарівне, вабляче. Навколо сквери, красиві доріжки, неймовірні гірлянди та фотозони на кожному кроці. Всюди прикраси, декорації, запах глінтвейну та імбирного печива – гарно, приємно, по-домашньому. На душі стає дуже тепло та затишно. Чернігівська зима!
Шлунок проспівав серенаду, тож це означає, що терміново треба чимось поласувати, тож їдемо до місця призначення. У місто повернемося пізніше.
Сьогодні ми їдемо у гості до справжньої чернігівської родини. Неймовірно тепла зустріч, приємне спілкування за столом. Я вперше в своєму житті скуштувала солянку. Уявляєте? До речі, її готував господар, за своєю традиційною секретною рецептурою. Мені дуже сподобалося.
На вечір ми знову вирушили на площу. Милувалися архітектурою, побачили мініатюру міста у бронзі (неймовірно кропітка та вражаюча праця). Не змогли пройти повз сувенірну крамничку, де придбали розкішний глиняний посуд ручної роботи – ідеальний для кави. Кілька особливих речей для рідних. Я в захваті.
У серці міста розкинулася величезна ковзанка. Скрізь виблискує крига, новорічні вогники. Відчувається святковий дух.
На жаль, це була невеличка подорож. Мало що вдалося побачити, бо зранку потрібно їхати додому. Але можна з упевненістю сказати, що це привітне і життєрадісне місто залишило в серці приємний відбиток, тож я, немов персонаж відомої Астрід Ліндгрен – Карлсон, обіцяю Вам, що ще обов’язково сюди повернуся). І розкажу Вам ще багато цікавого про Чернігів.
Марія Красовська
