Мертва зона: міста-привиди України та світу

У нашому світі багато цікавих міст, що розвиваються, мають безліч пам’яток і дивовижних місць. Але є міста, які вже ніколи не відродяться, не з’являться на картах і не почують дитячий сміх…

Прип’ять, Україна

На жаль, про це місто знає кожен в Україні. Страшна аварія змінила життя тисяч людей і розбила наші серця. Світле, красиве і процвітаюче місто раптово перетворилося на бомбу уповільненої дії.

Заснували місто-привид у 1970 року. Того ж року почали будувати Чорнобильську атомну електростанцію. Спочатку місто Прип’ять будувалося для працівників АЕС, але з часом туди стали переїжджати звичайні родини, які не мали стосунку до станції.

14 квітня 1972 року, на той час селищу, надали ім’я. Воно було на честь річки, яка протікала вздовж міста – Прип’ять. Статус міста населений пункт отримав лише у 1979 році.

У ніч із 25 на 26 квітня 1986 року на ЧАЕС було зупинено №4 енергоблок, для проведення, ніби-то, ремонту та тестування нової системи постачання електрики.

На жаль, випробування пішло не за планом і Прип’ять почула вибух. В результаті, почалась сильна пожежа, яка ще більше посилила ситуацію. Осередки займання виникали протягом тижня.

Евакуацію населення було проведено більше ніж через добу. Весь цей час люди жили не розуміючи всієї небезпеки того, що відбувається. Вони дихали радіацією, а рентгени роз’їдали їхні тіла.

Представники ЧАЕС зробили запит владі на евакуацію 26 квітня, але отримали відмову, оскільки це вважалося крайністю.

Через добу було ухвалено рішення про термінове вивезення людей. Мешканці виїжджали не розуміючи, що більше сюди не повернуться. Зараз Прип’ять є містом-привидом, але потрапити туди Ви таки можете. Містом роблять екскурсії, розповідаючи всі найцікавіші факти.

Ця історія страшна тим, що вона не лише закінчила існування процвітаючого міста, а й забрала за собою життя тисячі людей, які не знали, що оточені невидимим ворогом-радіацією.

Острів Хасіма, Японія

Цей тихоокеанський острів розташований неподалік міста Нагасакі, в Східно-Китайському морі. До початку 19 століття це була звичайна скеля, де не було поселень людей, тільки жива природа.

До моменту, поки рибалки випадково не виявили вугілля на острові. Після цього Хасіма став наповнюватися людьми, набуваючи собі звання промислового центру. Трохи згодом, окрім видобутку вугілля, почалося виробництво військової техніки.
Ближче до 1960 року населення острова становило близько 6 тисяч жителів.

Хасіма щодня розвивався і ставав прогресивнішим. Але, на жаль, природа не нескінченна, і все до чого торкнеться людина, рано чи пізно зникає. В 1970 році тут закінчилося вугілля.

Люди, у яких все життя і заробіток був побудований на його видобутку, не мали інших варіантів, як залишити це місце. Так з’явився мертвий острів Хасіма.

У наш час, покинуте місце є популярним серед туристів. Тури проводять на човнах, що дозволяє побачити всі деталі колись популярного міста. Вхід на острів заборонено, тому що всі будівлі перебувають в аварійному стані.

Цукроваров,Україна

Це місто було засноване у Кіровоградській області. У вісімдесятих роках у ньому розташовувався найбільший цукровий завод в Україні. В основному місто було побудовано для робітників, але варто відзначити, що воно активно розвивалося і розширювалось. У Цукроварові мешкали близько 10 тисяч людей.

З кожним роком місто отримувало дедалі більше мешканців, оскільки у робітників були стабільні, високі зарплати. Трохи пізніше був побудований кондитерський завод. Ця подія збільшила кількість робочих місць і люди стали ще активніше переїжджати до Цукроварова.

Але, на жаль, ближче до двохтисячного року, завод та фабрика (як і сотні інших підприємств України) були викуплені олігархами, а пізніше розпродані на запчастини.

Понад 6 тисяч людей, в одну мить, втратили роботу, та не могли прогодувати свої родини. Саме тому мешканці почали активно залишати свої будинки та переїжджати до інших міст.

Незабаром, усі будівлі спорожніли. Місто було позбавлене газу та води. Наразі Цукроваров не знайти на карті, він повністю зник.

Сентреїлія, Пенсільванія

Історія містечка розпочалася в середині 19 століття, коли там знайшли вугілля та почали активно його добувати. У місті мешкало близько 3 тисяч людей. Здебільшого вони були працівниками шахт. Місто було оснащене всім для комфортного та безпечного життя. Але у 1962 року все змінилося.

Горіння вугільних пластів кардинально змінили життя Сентреілії. Полум’я стрімко поширилося вглиб землі. Займання намагалися загасити, та це не дало результату. Але життя в місті продовжилося.

Поки, місцеві мешканці не стали скаржитися на запаморочення, нудоту та загальне погіршення здоров’я. Крім цього, під землю почали провалюватися будівлі. У 80-х роках майже все населення залишило місто.

Зараз місто практично зруйноване. Дороги вкрилися тріщинами, а з них підіймається дим. Пожежа досі вважається не погашеною. Експерти не можуть дати прогнозів, коли це закінчиться.

Причини займання досі не з’ясували. Основною версією вважається необережність пожежників, які неподалік місця загоряння спалювали сміття на міському сміттєзвалищі.

Ми здатні багато що змінити. Варто лише бути уважнішими, цінувати те, що ми маємо, раціонально використовувати ресурси, які нам дає Земля. І одного разу наше життя може кардинально змінитися.  А в який бік залежить лише від нас.

 Єлизавета Голомовзюк