Бакота: там, де Сонце засинає поміж пагорбами

Статті

Бакоту недарма віддавна вважали місцем особливої сили. Місцем краси й гармонійного спокою.


Ох ця згубна звичка туристичних сайтів та путівників навішувати ярлики на українські пам’ятки! Мені вона аж ніяк не до вподоби. Чому Львів — це «маленький Відень», Чернівці — «маленький Париж», а острів Джарилгач — «українські Мальдіви»? За цими аналогіями губиться елемент неповторної автентики й українськості цих місць. І найбезглуздіший, як на мене, приклад — називати мальовничу, спокійну й прекрасну Бакоту «українською Атлантидою» або ще гірше — «місцем, якого немає на карті». Забудьте, сьогодні знайомитиму вас із іншою Бакотою. І місце таке насправді на карті є. Отже, Хмельницька область, Кам’янець-Подільський район, село Бакота.

Історичні перипетії

Попри те, що до Бакоти добиратися досить незручно, якщо ви прямуєте туди не екскурсійним автобусом і не власною автівкою, тисячі туристів та паломників прибувають сюди щороку. Якщо ви прямуєте своїм ходом, доведеться сідати на маршрутку на Кам’янець-Подільському вокзалі, виходити на повороті на Бакоту, а звідти пішки долати ще кілометрів зо п’ять. Їдуть сюди, по-перше, тому, що тут дійсно красиво: ви побачите, як плавні лінії пагорбів мовби огортають собою широку ріку. По-друге, їдуть переконатися у правдивості легенд про те, що затоплене колись давно селище іще живе. Кажуть, тут чути, як під водою дзвонять великодні дзвони, а пірнувши трохи глибше, взагалі, гляди, можна торкнутися церковних хрестів.

Я на такі історії лиш іронічно усміхаюся, адже від місцевих гідів дізналася, як усе було насправді. Від початку своєї історії, тобто десь від ХІІІ століття, а, може, й раніше, Бакота була важливим політично-адміністративним, та насамперед релігійним центром. Імовірно, знаний в усій Русі бакотський скельний чоловічий монастир спорудив засновник Києво-Печерської лаври монах Антоній. Тут була ціла система скельних лабіринтів, де у найскладніші часи, тобто під час нападів монголо-татар, могло переховуватися усе мирне населення.

Не сум, а спокій

Бакота деякий час була містом. Десь тут був і Бакотський замок, який зруйнували наприкінці ХІV століття — тоді Бакота стала нейтральною прикордонною територією між Польщею та Литвою. Згодом, після 1918 — між УНР та Румунією. Бойові дії двох світових воєн обійшли містечко стороною, однак значна частина населення загинула внаслідок голоду 1947-го року. У 1960-х Бакота втратила статус релігійного центру — служби у храмі припинили, ченці залишили монастир, аби за кілька десятків років знов повернутися. А тоді усе стало більш-менш спокійно — до 1981 року.

Про цей рік вам неодмінно розкажуть — і місцеві (зокрема найвідоміший екскурсовод і автор низки краєзнавчих праць Тарас Горбняк), і прибулі гіди. Тоді якраз почалося спорудження Новодністровської ГЕС. Протягом кількох років усе населення з долини насильно виселили у сусідні села, Бакоту зрівняли із землею і місцину повністю затопили водою. Зараз колишні бакотяни перетворилися на устян, великих слобідківців, врублівців та колодіївців — за назвами найближчих населених пунктів.

Це направду сумна історія про те, як люди втратили свої домівки, до яких вони більше не зможуть повернутися, а можуть про них лишень згадувати. Однак усіх переселили у безпечні місця — і це дещо поліпшує історію. Тепер же мені як туристові хочеться думати про Бакоту не як про місце смутку й гірких спогадів, а як про місце тотального спокою — а він тут відчувається досконало. «Чудове, бажане місце», як перекладається цей топонім з румунської, цілком виправдовує свою назву.

Відпочинок на всяк смак

Отже, скажете ви, з історією усе ясно. А чим тут зайнятися нині новоприбулому туристові? Якщо ви — людина релігійна або дуже зацікавлена глибше зануритися в релігійно-історичний контекст цього місця — прибувайте до монастиря (точніше до того, що залишилося від нього після грандіозного обвалу 1996 року) з його цілющими мінеральними джерелами. Він — найдавніший у цьому придністровському регіоні, але подібних скельних комплексів тут — понад два десятки. Тож, коли маєте бажання і нагоду, чому б не спланувати паломницько-дослідницький тур?

Якщо ви людина більш приземлена, прямуйте до Бакоти з палаткою. Щоби обрати собі зручне місце для намету доведеться таки трохи побродити крутими схилами. Але це цілком виправдають неймовірні краєвиди. Найвідоміші «листівкові» — відкриваються з Білої гори, що неподалік від монастиря, та прибережної скелі під назвою «Курник». До слова, останню, кажуть місцеві, описано у поемі О.Пушкіна «Руслан та Людмила». Хтозна, може і вас на щось велично-казкове надихне ця місцина.

Ще тут можна поглянути на скелі із ріки, орендувавши собі катер або яхту. Якщо дикий наметовий відпочинок вам не до снаги, розміщуйтеся на спеціальних туристичних базах (до речі, ціни тут досить помірні). Тут вам і в теплі постелять, і смачно нагодують, і навіть сауну розтоплять. А як втомитеся від милування пейзажами, зможете звідси замовити екскурсію до Кам’янця-Подільського або Хотина.

Що не кажіть, навіть попри те, що нині Бакота інша, порівняно з тією Бакотою, яку знали ще років із сорок тому, вона не стає від цього менш принадною. Місцем, де можна вічно дивитися на досконалі вигини Дністра (якого впустили сюди хай навіть штучно), милуватися, як сонце засинає поміж пагорбами і входити в абсолютний консонанс із неймовірною природою.

Олена Куренкова