Прудентополіс — місто на півдні Бразилії, столиця тамтешньої української діаспори. Розташоване воно у штаті Парана і є адміністративним центром муніципалітету.


У місті мешкає близько 50 тисяч осіб. 75% із них є етнічними українцями — нащадками мігрантів із західної частини нашої країни. Загалом українська діаспора в Бразилії нараховує 500 тисяч осіб, із яких 400 тисяч проживає саме в штаті Парана. Переважна більшість переселенців — із Тернопільщини. Цікаво, що раніше Прудентополіс називався Прудентополем (за аналогією до Тернополя, який є його містом-побратимом).

До речі, ще з 2010 року 24 серпня вважається в Бразилії Днем української громади. А в жовтні 2021 року депутати міської ради Прудентополіса одностайно ухвалили закон, який надає українській мові статус другої офіційної в муніципалітеті.

Історична довідка

Уперше українці потрапили до Бразилії з Галичини, яка була частиною Австро-Угорської імперії, наприкінці ХІХ століття. Тоді бразильський імператор оголосив про роздачу цілинних земель іммігрантам, які погодяться її обробляти. Чимало галичан зацікавилися пропозицією й вирушили за океан, бажаючи отримати земельні наділи. Однак по прибутті до Бразилії українці дізналися, що імператора змістили, і власна земля так і залишилася для них невиконаною обіцянкою. Тож галичани мусили самостійно шукати нову територію для поселення. І знайшли — на півдні країни.

Офіційно Прудентополіс був заснований 1894 року. Українська громада тут оселилася практично від самого початку існування міста, вкладаючи власні традиції та звичаї в основу його розвитку. Таким чином Прудентополіс став ніби маленькою Україною на землях далекої Південної Америки.

Місцеві українці займаються переважно сільським господарством, працюють в меблевій та металообробній промисловості, а також у муніципальних і державних установах.

Собор Святого Йосафата

Українці в Бразилії зберегли духовність і шанобливо ставляться до релігії своїх пращурів. Лише на території муніципалітету Прудентополіс є майже 50 українських церков. Один з двох головних храмів у місті — греко-католицький собор святого Йосафата, зведений у візантійському архітектурному стилі. Храм побудували у 1925–1928 роках, а в 1970-х його визнали культурною пам’яткою штату Парана. Служби тут проводять здебільшого українською мовою.

Фото: https://fasbam.edu.br/

Туристи відвідують собор, щоби помилуватися величністю споруди, її вишуканою архітектурою і ближче пізнати українську культуру.

Музей «Тисячоліття» і пам’ятник Тарасу Шевченку

Музей «Тисячоліття» зберігає пам’ять про історію переселення українців із Галичини за океан. А ще тут зібрані унікальні пам’ятки селянського побуту. Ініціатива щодо відкриття музею належала релігійній громаді парафії Св. Йосафата. А приводом для цього стало наближення тисячоліття від року хрещення Русі. Загалом у музеї зберігається понад 1000 предметів побуту й праці та більш ніж 3000 документів, фотографій і книжок. Серед особливо цінних експонатів — верстат кінця ХІХ століття для виготовлення тканини, листи-запрошення від імені імператора, світлини перших переселенців та обставин їхнього життя, а також архів прудентопільської парафії Української католицької церкви в Бразилії. У приміщенні музею працює невеличка крамниця, де продають речі, пов’язані з українською історією та культурою.

Фото: http://www.blogdopedroeloi.com.br/

Поряд із музеєм стоїть пам’ятник Тарасу Шевченку, який відкрили 1989 року з нагоди 175 річниці від дня народження поета. Постать Кобзаря в повний зріст виконана з бронзи і встановлена на гранітному п’єдесталі. Автором пам’ятника є відомий канадський скульптор українського походження Лео Мол (Леонід Молодожанин).

Фото: http://www.blogdopedroeloi.com.br/

Водоспади

Прудентополіс називають землею української культури і водоспадів, що й робить його популярним серед туристів. Пейзажі тут і справді мальовничі. Ось кілька найвідоміших водоспадів неподалік від Прудентополіса, відкритих для відвідування туристами:

Природна пам’ятка Сальто Сан-Жуан (Monumento Natural Salto Sao Joao). Це повноцінний природоохоронний комплекс, метою якого є збереження унікальних місць і мальовничих краєвидів. Заповідник охоплює територію площею понад 33 гектари поблизу лісу Араукарія і каньйону річки Сан-Жуан. А сам водоспад сягає 84 метрів у висоту.

Фото: https://www.viagensecaminhos.com/

Сальто Сан-Франциско (Salto Sao Francisco). Цей водоспад вважається найвищим у південній частині країни. Маючи близько 196 метрів вільного падіння, він вражає не лише своєю величністю, а й композицією ландшафту, що його оточує. Розташований водоспад на потрійному кордоні муніципалітетів Прудентополіс, Турво та Гуарапуава.

Фото: http://turismoprudentopolis.com.br/

Переговський водоспад (Cachoeira Perehouski). Розташований у долині річки Барра-Боніта, на приватній території, він є унікальною пам’яткою з особливими геологічними характеристиками. Це хороше місце для купання та прогулянок. Тут є кілька природних басейнів і невеликих водоспадів.

Фото: http://turismoprudentopolis.com.br/

«Дві П’яти» (Saltos Gêmeos). Так називають два водоспади, Сальто-Барра Гранде (близько 130 метрів) і Сальто-Фазенда-Велья (близько 100 метрів), що розташовані поряд і подібні між собою. Саме своїми близькістю та схожістю вони відомі серед туристів.

Фото: http://turismoprudentopolis.com.br/

Сальто Барон Ріо Бланко (Salto Barão do Rio Branco). Водоспад вражає своєю масивністю. Завдяки великому об’єму води він використовується для виробництва електроенергії. Ріо Бланко розташований близько від міста, тому доїхати до нього нескладно. До водоспаду ведуть 478 сходинок.

Фото: http://turismoprudentopolis.com.br/

Прудентополіс — це місто на перетині двох різних культур: української та бразильської. Сюди їдуть заради мальовничих краєвидів, автентичних музеїв, ресторанів з українськими стравами, а також красивих храмів, які є ніби частинкою Європи посеред Південної Америки. Завдяки зусиллям місцевих мешканців тут уже понад 100 років зберігається дух українства.

А ще в місті є чимало готелів із різною ціновою політикою. Інформація про них розміщена у вільному доступі в Інтернеті. Тому мандрівникам точно є де зупинитися.

Анна Іванченко
(Головне фото: https://uain.press/)